Священний прах Хулія
Театру 19 вдалося створити унікальну річ, наклавши одна на одну дві реальності – фантасмагорично-революційну і сучасну, добре відому кожному глядачеві. Актори відтворили яскраві типажі (якщо тільки літературний тип може бути яскравим), здивували прецизійною відточеністю рухів, незрівнянною пластикою і вартою найвищої похвали, іноді навіть геніальною грою. “Хулій Хурина” Театру 19 – це зріз культурного шару, зроблений рівно тією межею, що тоненькою ниточкою відділяє здорові, якщо так можна висловитися, мистецько-психологічні потуги від постмодерністичного хуліганства і кривляння перед величезним многоликим люстром глядацької зали. Можете називати це українською модерною революційною драмою. А можете, як я, “Хулієм Хуриною” Куліша у постановці Театру 19. Такого визначення мусить вистачити.
Такі постановки повертають нам справжню українську драму й комедію, знайомлять із “командною” верхівкою митців Розстріляного Відродження. Тепер уже не з хрестоматій і підручників, а з власного досвіду, відтворюючи в пам’яті найцікавіші моменти “Хулія славлю” можемо стверджувати, що Куліш у пантеоні наших митців стоїть поруч із Тичиною, Хвильовим, Рильским, Довженком і Курбасем. Його п’єси послужили драматургічним матеріалом для вершинних режисерських творів Леся Курбаса і його театру “Березіль”, що вивели український театр на рівень ліпших театрів світу. Можливо, коли-небудь вдасться віднайти втрачені твори Куліша (через утиски й заборони совєтів таких – половина з усіх створених), і хтозна, чи не виведе це сучасний український театр на новий рівень.
На рівні суто психологічний паралелей можна вибудувати зв’язок між представленим Театром 19 дійством і трагічним закінченням Кулішевого життя: востаннє обізвався з політичного ізолятора Соловків 15 червня 1937 року, розстріляний 3 листопада 37-го. “Не дамо відкопати превелебного вчителя!” – голосила зіграна Сергієм Бабкіним маразматична бабця. А чи відкопаємо коли-небудь останки Куліша, генія українського театру? Чи знайдемо його могилу? Запитання радше риторичні. Виходить, Микола Куліш сам перетворився на Хулія Хурину. Тільки комедією це вже не навряд чи можна назвати.
Олег Карпинець "Священний прах Хулія" - "АртВертеп - мистецька агенція" (м. Дніпропетровськ)
